Наче загубившись у часі, стоїть величний «Білий лебідь» (ще одна назва Меджибізького замку) біля злиття річок Південний Буг і Бужок на Хмельниччині. Це старовинна фортеця в маленькому містечку Меджибіж. Колись оборонні мури мали білуватий відтінок. Вони були вкриті сумішшю подрібненої цегли й вапнякового розчину, тому здалека фортеця дійсно нагадувала білого лебедя. Так ця назва збереглась і до наших днів, хоча з роками білизна поступово змилася.
Перша згадка про Меджибізький замок датується 1362 роком. У тому ж році князі Коріатовичі почали будувати фортецю. На той час вона була меншою. Поступово наступні володарі розширювали й укріплювали її – це було необхідно для оборони від набігів татар. Те, що ми бачимо зараз, – це заслуга шляхтичів Синявських, які володіли містом близько двохсот років і зробили свій внесок у розвиток не тільки оборонної системи фортеці, але й самого міста.
З дня заснування Музей Голодомору проводить пошук імен вбитих під час Голодомору-геноциду через збір свідчень людей, які пережили Голодомор, їхніх рідних та близьких, які зберегли пам’ять про кожного, для кого 1932-1933 роки стали останніми в житті.
Радянський тоталітарний режим доклав максимальних зусиль, щоб стерти пам’ять про вбивство понад 7 мільйонів українців у кількох поколінь. Але пам’ять народу є незнищенною. І зі становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор. Всі, хто десятиліттями змушені були мовчати, відчули потребу розповісти правду про злочин та його жертв, з метою належного вшанування їхньої пам’яті.
Поруч з Головчинецьким православним монастирем є чудотворне джерело Святого Онуфрія. Відповідно до легенди, дуже давно одному ченцеві-пустельникові під час молитви з’явився святий Онуфрій із пророцтвом про те, що відтепер на цьому місці буде джерело, що подарує людям Боже благословення. Здавна прагнуть потрапити сюди люди в надії на порятунок від недуг. Щороку, 25 червня, на день Преподобного Онуфрія, сюди приїжджають сотні віруючих, щоб почерпнути святої води, окропитися нею і помолитися Богу.
Санктуарій Летичівської Богородиці – одна з прекрасних пам’яток архітектури XVII ст. Історично комплекс Санктуарію включав у себе храм та приміщення подомініканського монастиря. У відремонтованих частинах сьогодні функціонують Реколекційний дім та Дім паломника, де численні групи дітей, молоді та різноманітних релігійних спільнот переживають свої реколекційні зустрічі. Сьогодні – це одне з прекрасних місць для відпочинку та духовного збагачення усіх, хто прибуває сюди. Тут знаходиться копія чудотворної ікони Летичівської Богородиці. Санктуарій Летичівської Богородиці – місце паломництва для багатьох віруючих з України та різних куточків світу.
Рибний ринок Летичева — один з найвідоміших в Україні. Сьогодні на ньому можна знайти різні види риби та морепродуктів з місцевих водоймищ і Південного Бугу. Історично так склалося, що Летичівський ринок прісноводної риби чи не найбільший в Україні. Ринок за 3 км від райцентру Летичів на Хмельниччині існує з початку 90-х років.
Наче загубившись у часі, стоїть величний «Білий лебідь» (ще одна назва Меджибізького замку) біля злиття річок Південний Буг і Бужок на Хмельниччині. Це старовинна фортеця в маленькому містечку Меджибіж. Колись оборонні мури мали білуватий відтінок. Вони були вкриті сумішшю подрібненої цегли й вапнякового розчину, тому здалека фортеця дійсно нагадувала білого лебедя. Так ця назва збереглась і до наших днів, хоча з роками білизна поступово змилася.
Перша згадка про Меджибізький замок датується 1362 роком. У тому ж році князі Коріатовичі почали будувати фортецю. На той час вона була меншою. Поступово наступні володарі розширювали й укріплювали її – це було необхідно для оборони від набігів татар. Те, що ми бачимо зараз, – це заслуга шляхтичів Синявських, які володіли містом близько двохсот років і зробили свій внесок у розвиток не тільки оборонної системи фортеці, але й самого міста.
З дня заснування Музей Голодомору проводить пошук імен вбитих під час Голодомору-геноциду через збір свідчень людей, які пережили Голодомор, їхніх рідних та близьких, які зберегли пам’ять про кожного, для кого 1932-1933 роки стали останніми в житті.
Радянський тоталітарний режим доклав максимальних зусиль, щоб стерти пам’ять про вбивство понад 7 мільйонів українців у кількох поколінь. Але пам’ять народу є незнищенною. І зі становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор. Всі, хто десятиліттями змушені були мовчати, відчули потребу розповісти правду про злочин та його жертв, з метою належного вшанування їхньої пам’яті.
Поруч з Головчинецьким православним монастирем є чудотворне джерело Святого Онуфрія. Відповідно до легенди, дуже давно одному ченцеві-пустельникові під час молитви з’явився святий Онуфрій із пророцтвом про те, що відтепер на цьому місці буде джерело, що подарує людям Боже благословення. Здавна прагнуть потрапити сюди люди в надії на порятунок від недуг. Щороку, 25 червня, на день Преподобного Онуфрія, сюди приїжджають сотні віруючих, щоб почерпнути святої води, окропитися нею і помолитися Богу.
Санктуарій Летичівської Богородиці – одна з прекрасних пам’яток архітектури XVII ст. Історично комплекс Санктуарію включав у себе храм та приміщення подомініканського монастиря. У відремонтованих частинах сьогодні функціонують Реколекційний дім та Дім паломника, де численні групи дітей, молоді та різноманітних релігійних спільнот переживають свої реколекційні зустрічі. Сьогодні – це одне з прекрасних місць для відпочинку та духовного збагачення усіх, хто прибуває сюди. Тут знаходиться копія чудотворної ікони Летичівської Богородиці. Санктуарій Летичівської Богородиці – місце паломництва для багатьох віруючих з України та різних куточків світу.
Рибний ринок Летичева — один з найвідоміших в Україні. Сьогодні на ньому можна знайти різні види риби та морепродуктів з місцевих водоймищ і Південного Бугу. Історично так склалося, що Летичівський ринок прісноводної риби чи не найбільший в Україні. Ринок за 3 км від райцентру Летичів на Хмельниччині існує з початку 90-х років.